Берегсас в Україні

ДРУГИЙ ТЕРМІН ДОЗВОЛИТЬ МЕРУ ЗДІЙСНИТИ ЗАДУМАНЕ...

П'ятниця, 06 серпня 2010, 09:45 |

gajdos istvan Міський голова Іштван Гайдош відповів на тридцять три запитання головного редактора газети „Берегово”

Міська газета „Берегово” активно розповідає про діяльність мера Іштвана Гайдоша. Інтерв’ю, репортажі, статті, замітки, фотозвіти – ось неповне жанрове розмаїття, де фігурує міський голова зі своєю командою. Наш часопис намагається бути об’єктивним у висвітленні повсякденної роботи міської влади, дає найповнішу та найоперативнішу інформацію про загальноміське життя, пропагує передовий досвід роботи, де треба, підказує, що і як варто чинити, вказує на прогалини, упущення, недоліки тощо. Наша експрес-розмова з берегівським міським головою І. Гайдошем – це діалог про те, чим і як живе мер, його погляд на найактуальніші проблеми сьогодення, зрештою, це чисто людська, щира, чесна, відверта, добродушна, невимушена, задушевна, приязна й товариська бесіда, яка, слід сподіватися, буде цікавою всім категоріям читачів.

– І скільки ж то, образно кажучи, вже днів – починаючи з часу виборів і кінчаючи нинішньою датою, – ви переступаєте поріг берегівської мерії?
– Я спеціально не рахував, але до сьогодні – це в межах 1570-1580 днів. А до кінця мерської каденції ще стоденка набіжить. Кому цікаво – може підрахувати, тут і без калькулятора можна обійтися...

– Останні топ-новини – це депутатська недовіра вашому першому заступнику О. Бізілі та поверненння місту його історичної назви – Берегсас. Будь ласка, прокоментуйте їх...
– Зізнаюся чесно: я хотів зберегти демократичну більшість, але ж депутати наполягли на недовірі моєму першому заступнику О. Бізілі (за внесення цього питання до порядку денного сесії голосувало 25 народних обранців, із яких 24 висловилися за недовіру першому віце-меру). А що стосується поверненню місту історичної назви – то тут ніякої несподіванки, ніякої дивини, крамоли тим паче – немає. Відомо, що закарпатці, мешканці прикордонних населених пунктів Берегово завжди називали Берегсасом, як було колись. Пригадайте фразу: “Куди йдеш? До Берегсаса! Де був? у Берегсасі...” Якось дивно виходить: довколишнім селам, та й іншим населеним пунктам повернуто їхні старі історичні назви (Іванівка стала Яношами, Петрово має назву Пейтерфолво, Ленінград – Санкт-Петербург, Ворошиловград – Луганськ, Кіровоград мають намір перейменувати у Зінов’євськ), а Берегово на цілих майже 20 років випало із цього переліку. І це при тому, що під час референдуму-опитування громадської думки у 1990 році більшість його мешканців голосували за повернення назви, якою послуговувалися предки у минулих часах. Але свідомо чи випадково результати голосування десь загубилися – чи то на рівні районної ради, чи то в облраді, або ж десь у шухлядах українського парламенту. І все в цьому аспекті залишилося, як було...

– Відомо, що йдете на другий термін міського голови. Яка найголовніша мотивація такого рішення?
– У місті за останні роки розпочато багато корисних справ, але через брак коштів і часу частина з них ще не реалізована. Я ж звик усе доводити до кінця, і другий термін дозволить мені здійснити заплановане. До того ж багато людей мене підтримали,повірили в мої наміри, і якщо я зроблю по-іншому – вони цього не зрозуміють і вважатимуть себе обманутими.

– З яким настроєм завершуєте свою першу в житті мерську каденцію?
– Не з найгіршим!

– Тобто оптимізму не бракує...
– Десь так... Шкодую, що через низку об’єктивних причин, у тому числі державної підтримки окремих проектів, не вдалося завершити до кінця реформи в житлово-комунальній сфері. Розумію і усвідомлюю це, про що свідчать листи, звернення громадян, прийомні дні, коли до мене приходять цілими квартирами, групами, мало не під’їздами багатоповерхівок тощо. Мікрорайони скоро стануть більш привабливими. Остання новація: тих, хто пише на адресу міського голови скарги, запрошую на прийом та вислуховую, разом із керівниками служб міркуємо-переймаємося, як зарадити проблемі.

– Що дало вам перебування на посаді мера Берегова – побільшало друзів, ви стали незалежнішим у прийнятті рішень, матеріально збагатилися, зросло почуття відповідальності, розуміння творити для людей чи...?
– Подвоїлося друзів, додалося досвіду, відповідальності, клопотів у тому числі, я став незалежнішим у прийнятті рішень, укотре зрозумів, що найбільша людська місія на землі – це допомагати іншим. Але повірте, що посада мера, до того ж у провінційному містечку, не є тим кріслом, де можна матеріально збагатитися...

– Яке найбільше ваше досягнення на цій посаді?
– Зроблено, як уже казав, і не раз, заділ у багатьох напрямках: місто стало чистішим, побутові відходи почергово з кожної вулиці, понад 10 із яких капітально відремонтовано (Стефаника, Верешмарті, Мікеша, Т. Мігая, Венеліна-Гуци, Бетлена тощо) збирають спецмашини ТОВ “Берег Вертікал”. Центральний міський майдан Кошута й узагалі став невпізнанним, ошатніших рис набула також площа Кальвіна (біля казначейства), маємо, нарешті, цілодобове водопостачання, наведено лад зі сміттєзвалищем, яке наразі не димить, як це було раніше. Згодом будуватиметься заміський полігон, куди буде вивозитися та утилізуватися сміття, слід сподіватися, що відновляться роботи на об’їзній дорозі, а це в перспективі розвантажить рух транспорту в самому Берегові, і надалі розвиватимемо ОСББ, бо за ними – майбутнє. Пишаюся, що місто й надалі залишається інвестиційно привабливим, більшає робочих місць, у нас мінімальна кількість безробітних, скоро закладемо перший камінь у будівництво аквапарку, аналогу якому на сьогодні в Україні ще немає, відновлено роботи на спорудженні супермаркету мережі “Барва”, на мальовничій міській околиці будується сучасний плавальний басейн тощо. Всього не перелічити у форматі такого експрес-інтерв’ю...

– Чим найбільше незадоволені – незробленим, невтіленим, невирішеним?
– Є така, умовно кажучи, графа у моєму робочому записнику: незроблене, невирішене, невтілене. Але, повірте, і Москва за один день не будувалася. Якщо берегівчани виявлять мені довіру вдруге, працювати є над чим: продовжимо і очищення каналу Верке, і будівництво міських доріг та тротуарів, мережу водовідведення, тобто живильна волога дійде до кожної оселі, де б вона не була розташована. Мене болить душа за стан справ на каналізаційних очисних системах – будуть гроші, повірте, ми й цим об’єктам дамо лад. Адже без їх належного функціонування виникатимуть інші проблеми. Наведемо лад із бездомними собаками – це непокоїть мене не менше, аніж усіх городян. Одним словом, Берегово знаю та бачу вже іншими очима, ніж це було в 2006 році, воно й насправді стане прикордонною візитівкою нашого краю, ним пишатиметься вся Україна...

– Хто у вашій сім’ї веде домашню бухгалтерію, тобто хто „міністр фінансів”?
– А у вашій на кого покладено цю почесну місію?

– На дружину. Їй – аби гроші, вона за понад чверть століття подружнього життя достеменно навчилася, як їм дати раду...
– У нас також „фінансисткою” працює дружина...

– Як ви обирали імена своїм синам?
– Усі вони походять від імен святих: старшого Іштвана, якому 13 років, назвали в мою честь, Мішик має 12 літ, а найменшенькому, Андрашу, йде третій рочок.

– Чи доводилося вам гроші платити у конверті?
– Усяке бувало... Я ж у дев’яностих роках займався бізнесом, і цим, очевидно, сказано все...

– Ось уже втретє ви входите до списку най... най... авторитетніших, найвідоміших та найрейтинговіших людей Закарпаття, який щорічно оприлюднює регіональна газета „Неділя”. Кого, на вашу думку, немає в тих „п’ятдесятках” і кого б дописали ви?
– Немає у цих рейтингах журналістів, а ваш брат по перу багато робить, аби знали про нас – політиків, керівників, бізнесменів, церковних і громадських діячів... Словом, мас-медійники зажили доброї слави, то ж я „замовляю” словечко і за них. Кого б дописав я? Їй -Богу, у голові крутиться щонайменше десять імен, і всі вони відомі в нашому краї: позицією, умінням писати пристрасно, відстоювати свою думку. Цю ідею, як мовиться, „беру” на олівець, і невдовзі назову найкращого, найвідомішого, найталановитішого закарпатського журналіста. “Неділя” на чолі з головним редактором М. Носою і В. Тимошенком (засновник “Неділі)” й насправді робить добру, корисну справу...

– Якби ви були депутатом Верховної Ради, чи підтримали б законопроект про обмеження телетрансляції програм і передач із платними інтерактивними конкурсами (заборону „телевізійних лохотронів”)?
– Я проти всяких лохотронів, а телевізійних і поготів. А чи підтримав би згаданий законопроект – то з ним треба ознайомитися детальніше, глибше осмислити суть окресленої проблеми... Думаю, що голосував би „за”, тобто мій голос був би за підтримку цього законопроекту.

– Хто, до речі, натискує кнопки у тому кріслі, де, будучи членом українського парламенту, ви сиділи?
– Точно не пам’ятаю, хто сидить у “моєму” кріслі, але нині це парламентська “територія” найбільшої фракції у ВР – Партії регіонів.

– Яке ваше ставлення до чергової реформи в освіті, коли старшокласники будуть вчитися 11 років, а в перший клас підуть дітки 5-річного віку?
– Я теж закінчував одинадцятирічку, але 12 років сидіти за партою – і насправді забагато: дівчата у 18-19 років уже хочуть заміж... Отже, 11 літ у школі, та ще й із суботнім вихідним – не найгірший варіант. Водночас „п’ятирічки” у дошкільному підготовчому класі (згідно із Законом “Про дошкільну освіту) – це навантаження як фізичне, так і психологічне. Міністерські чиновники, фахівці-освітяни, депутати з профільного комітету ВР, знайдуть, слід надіятися, найоптимальніше вирішення цієї проблеми...

– За яку команду вболівали під час недавнього чемпіонату світу?
– Зважаючи на те, що на першості були відсутні збірні України та Угорщини, я спершу вболівав за південноамериканський футбол (Аргентина, Бразилія), а потім, коли справа дійшла до фіналу, свої симпатії „перевів” на європейських майстрів шкіряного м’яча – голландців, німців, іспанців. Радий, що саме піренейці зіграли найкраще та перемогли в далекій ПАР. А взагалі чемпіонат був чесним і яскравим футбольним святом мільйонів фанатів на всій землі. Щоправда, не обійшлося без суддівських помилок, тож у перспективі слід запровадити й узаконити відеоперегляд спірних моментів...

– Які новації чекають ФК „Берегвідейк”?
– Здобувши кубок Закарпаття, гратимемо в аналогічних зустрічах в Україні серед футбольних аматорських колективів. Востаннє за український Кубок боровся берегівський „Кооператор” у 1974 році, а в 1951 – місцевий „Колгоспник”. Ми – не гірші! Вірю у перемогу наших хлопців, вірю, що зіграють гідно, подарують нам істинне футбольне шоу – вдома та на виїзді!

– Чи правда, що ближчим часом, як це встигли написати деякі видання, „Берегвідейк” тренуватиме відомий „динамівець” Василь Рац, який родом із Фанчикова?
– У спорті всяке буває... А Василь нині й насправді шукає гідне застосування своєму унікальному таланту. Я нещодавно мав із ним розмову, тим паче, що він чудово знає угорську мову, якою ми і спілкувалися, але ця тема у нашій бесіді домінуючою не була... Сказав би так: м’яч, як не крути, круглий...

– Чи вірите ворожкам, ясновидцям, знахарям, травознаям?
– Вірю в Бога, але свого часу залюбки спілкувався з ворожками, ясновидцями, знахарями, травознаями, від чого мав неабияку насолоду. Повірте, це люди, цілителі в тому числі, дуже ерудовані, мудрі, до них шикуються черги, їм вірять. Травознаї – це унікуми, а трав’яні чаї – справжня комора вітамінів, що всім давно відомо. Правила здорового харчування, очищення організму, лікування дарами природи – що тут поганого? Десь читав, що не треба боятися контактів із чаклунами, ворожками, всі страхи – надумані, хоча, звісно, трапляються і псевдознавці цієї справи...

– Як проводите літню відпустку?
– Як і всі – відпочиваю... Цьогоріч із сім’єю будемо насолоджуватися принадами благословенної заморської землі, тобто засмагатимемо під південним сонцем на одному з курортів Туреччини.

– Оголосіть читачам, будь ласка, якої моделі у вас мобільний телефон? Скільки маєте записаних абонентів? Чи вмієте надсилати sms-ки?
– Користуюся телефоном фірми NOKIA (модель N-97) із сенсорним екраном, який на сьогодні вважається одним із кращих за накопиченням та зберіганням інформації. Маю понад 1000 абонентів, вмію надсилати есемески. До речі, телефони цієї моделі – це фактично міні-комп‘ютери, з яких можна вийти в Інтернет, дізнатися новини, довідатися про завтрашні погоду, курси валют, скористатися іншими послугами тощо.

– Що найбільше вибиває вас із колії, тобто з робочого ритму: гостини друзів, довготривалі вихідні, поїздка за кордон, неприємні, смутні новини?
– Приїзд і гостини друзів – це добре, але головне – не перегнути палицю; довготривалі вихідні також додають енергії, як і поїздка за кордон, але нерідко допікає нудьга – хочеться на роботу.   Найбільше вибиває з колії, паралізує робочий ритм смутна новина, неприємна вість, прикра інформація. Гірке повідомлення, бува, довго мучить совість, тривожить душу і не дає спати. Життя є життя, і від цього нікуди не дінешся...

– Чи контактуєте з відомими людьми регіону: всесвітньознаною співачкою Гізеллою Ціполою, олімпійською чемпіонкою Ніною Гецко, академіками Василем Симчерою, Василем Шепою, заступником міністра оборони Михайлом Куцином, Послом України в Угорщині Юрієм Мушкою, прокурором Буковини, вашим земляком із Яношів Йожефом Оросом, полковником-спецназівцем, офіційним перекладачем першого угорського космонавта Б. Фаркаша гутівцем Йосипом Дарчієм тощо.
– Відрадно, що Берегівщина, місто в тому числі, мають таких людей, такі таланти, себто відомих особистостей. А щодо контактів, то зв’язки підтримую не з усіма, адже декого навіть не знаю, зокрема, не доводилося зустрічатися з академіком РАНу В. Симчерою, який мешкає у Москві, генералом М. Куцином (віднедавна він став заступником міністра оборони України), не бачився з дуже цікавою та колоритною людиною Й. Дарчієм, про якого свого часу дуже інтересно писала газета „Берегово”. Знаюся та контактую з Г. Ціполою, В. Шепою, Ю. Мушкою, моїм односельцем Й. Оросом, буковинським прокурором. Шаную берегівчанку Н. Гецко, яку днями привітав із днем народження.

– Містом поширилися чутки про нібито ваш конфлікт із найбагатшим угорцем Закарпаття Ч. Пейтером (за версією журналу „Власть денег” – автор). Підтвердіть або ж спростуйте це.
– Не вірте цим побрехенькам, які навмисне хтось запускає в переддень виборів... Ніякого конфлікту немає.

– Є люди, які почали розчаровуватися в діях нової влади. Що ви б їм порадили?
– Давайте, сподіватися на кращі часи. Нехай нова влада попрацює, адже з часу президентських виборів пройшло лише шість місяців...

– Як ставитеся до звільнення з посади міністра МНС Нестора Шуфрича, з яким у вас дружні стосунки?
– І насправді, все трапилося якось несподівано... Ніхто не очікував цього кадрового рішення. Словом, сталося те, що сталося.

– Щойно в Закарпатті перебував Надзвичаний і Повноважний посол УР в Україні Андраш Баршонь, повноваження якого закінчуються 31 липня ц. р. Ви були знайомі з цим дипломатом, тож які загальні враження від його діяльності протягом двох років на такому високому посту? Чи вже відомо, хто буде наступним амбасадором сусідньої країни в Києві?
– І насправді, вже цими днями завершуються повноваження Посла Угорської Республіки в Києві Андраша Баршоня (в Україні він працює із лютого 2007 року). З цієї нагоди, за традицією, він здійснив прощальну поїздку у наш край, де мав зустріч із закарпатським губернатором О. Ледидою, а відтак в один із днів минулого тижня був гостем берегівської мерії. Ми проговорили хвилин сорок: про життя угорців краю, цьогорічне тестування мовою нацменшини, про подальшу співпрацю України та Угорщини, обміркували інші важливі проблеми, які, слід сподіватися, будуть вирішуватися вже новим амбасадором. Хто ним стане? Цього не знаю, як не відає і Андраш Баршонь, який, до слова, є дуже високопрофесійним дипломатом і моїм хорошим знайомим. Гадаю, у Будапешті зроблять правильний вибір і цю дипломатичну структуру в Києві очолить професіонал. А що стосується двосторонніх відносин, то вони, треба надіятися, будуть щирими, добрими, добросусідськими й лишень поглиблюватимуться в перспективі.

– Коли востаннє були в музеї і де?
– Відвідини музеїв – добра справа. У цих справжніх сховках минувшини залюбки буваю в містах-побратимах, з якими підтримуємо тісні контакти, а з нашими гостями найчастіше відвідую Берегівський історичний музей, який очолює ентузіаст своєї справи Янош Шепа. Відпочиваю душею, коли буваю в ужгородських музеях, найперше в скансені, де й насправді цікаво, є на що подивитися...

– Чи знаєте свій родовід?
– Вивчати родовід, формувати генеалогічне дерево свого походження, тобто заглядати у фамільну минувшину – це цікаво, навіть треба, як сказав би, знати, хто твої діди та прадіди, хто дав життя матері й батькові, як предки жили в минулих століттях... Особисто я знаю свої пракорені до прадідів, до того ж як по материній лінії, так і по батьковій. Прародичі – люди селянського роду, всі працювали на землі, тобто істинні трудяги. І Гайдоші (прадіда звали Ференц), які жили у В. Бейгані, і Стойки та Петрушки (материнський фамільний корінь), що родом із Гаті, власними руками збагачували добрі діла на цій землі. Приємно, що предки не зганьбили честь роду, і моє завдання та дітей – бути такими ж патріотами, як і вони колись... Користувався не тільки архівними даними, історичними та церковними довідками, але й унікальними розповідями родичів, матері насамперед.

– Які родинні реліквії зберігаєте у своїй сім’ї? І взагалі, що для вас є найціннішим, найпам’ятнішим в оселі?
– Чогось особливого немає, хіба що родинні фото...Оселя наша нова, тож сподіваюся, що сімейні реліквії стануть надбанням дещо згодом... Але погоджуюся, що там, де є старовинні речі, якими користувалися прародичі, там і аура якась ясніша, краща, позитивна...

– Якого пам’ятника не вистачає в нашому місті?
– І насправді, пам’ятників, монументів, обелісків, знаків, меморіалів маємо різних і достатньо. Скоро постане пам’ятник виноробу-виноградарю у Чопівці, де у фундамент весною цього року закладено капсулу із листом до прийдешніх поколінь. Гадаю, що в закарпатській “винній” столиці, а нею, як відомо, є Берегово, обеліск людині цієї унікальної професії вже мав бути давно. А ще проситься пам’ятник угорському королю Ференцу ІІ Ракоці. Не виключаю, що на площі Героїв у майбутньому може постати такий собі берегівський пантеон, що символізуватиме наше славне та героїчне минуле. Тут, як знаємо, спочивають визволителі, що загинули у Великій Вітчизняній війні, тож принагідно зауважу, що й героїв Першої світової війни слід увіковічнити – доцільно звести стелу чи монумент з нагоди цієї історичної віхи. Як відомо, від вдячних берегівчан є пам’ятний знак чорнобильцям, планується спорудити обеліск воїнам, які свого часу воювали у далекому азійському Афганістані (понад 100 жителів Берегова й району пройшли це горнило війни та всі, слава Богу, повернулися додому живими). Ми живемо в прикордонному місті, тож могли б встановити і чисто символічний пам’ятник символічному туристу, який перетинає міждержавний рубіж і намагається потрапити в країни Євросоюзу.

– Коли опиняєтеся в складній ситуації, до кого насамперед звертаєтеся по допомогу?
– Залежно від складності обставин... Допомогти, дати раду-пораду можуть рідні, колеги, друзі, старші товариші, не гріх і про Всевишнього подумати. Хотів би сказати, що міські проблеми додому не “несу”, і домашні “нюанси” не беру із собою в міськраду. Спокій, натхнення, добрий настрій дає спілкування з близькими людьми, тож із ними й виходжу зі складних ситуацій.

– Спасибі за таке розлоге експрес-інтерв’ю, в якому ваші відповіді ще глибше розкрили характер міського голови, ваші погляди на життя, тобто читачі, як мовиться, побачили вас зблизька. Це, слід сподіватися, вкрай важливо напередодні майбутніх виборів, на яких ви вдруге виборюватимете посаду мера.
– І вам, як редактору газети, подяка за таку ініціативу...