Берегово у дзеркалі минулого
Вівторок, 17 серпня 2010, 18:44 | 
Берегівський “горбатий” міст — один із найстаріших рукотворних об’єктів краю
Цей старовинний міст через канал Верке у центрі Берегова по праву вважається окрасою міста. Досліджуючи його історію, я отримала чимало цінної і цікавої інформації. Зокрема, те, що спорудили його італійські майстри відповідно до вимог тогочасної венеціанської моди.
Про канал Верке та міст через нього згадує і Тіводор Легоцькі в монографії, що вийшла друком у 1881-1882 роках, до того ж, точно вказуючи, коли саме було закладено підвалини споруди. Він пише: „У 1845 році, під час закладення основ кам’яного мосту через Верке, на березі потічка було знайдено могили похованих за угорськими звичаями воїнів з величезними мечами, металевими ножами та іншим озброєнням, що на сьогодні зберігається у міському архіві. Але в часи нашої державності ця місцевість була незначимою, адже центром краю був розташований по сусідству Боржавський замок, від якого і отримав назву весь комітат”.
Кам’яний міст у центрі міста з давніх-давен відіграє провідну роль у житті населеного пункту, що є цілком закономірним, адже через нього пролягають три основні шляхи: до Мукачева, Виноградова та Вашарошнаменя. У середині ХІХ століття вантажопотік через міст, що спершу був побудований із дерева, значно зріс, що і викликало потребу будівництва нового, кам’яного.
Міський голова Андришич уклав письмову угоду з майстром Яношем Петрушкою, котрий і побудував новий міст всього за 3 роки (1850-1853). Заради того, аби хоч трохи відшкодувати витрати і збагатити міську скарбницю, керівництво міста прийняло рішення щодо сплати податку за проїзд через міст. Це мито було обов’язковим для стад великої рогатої худоби та возів із вантажем.
Податки збирала мерія, але були часи, коли міст видавався в оренду. Так, наприклад, 8 листопада 1853 року Якоб Глюк на публічному аукціоні завоював право збору податку за проїзд мостом на три роки. Заплатив він за це 901 форинт.
Ймовірно, міські очільники швидко усвідомили, якої шкоди завдали цим бюджету міста, адже згодом вже самі займалися збором податку.
В українській мові слова “міст” та “місто” мають спільний корінь. Міст визначає обличчя, зовнішність міста, часто стає його символом. Згадаймо хоча б про празький “Карлів міст”, лондонський “Тавер”, “Золоті ворота” у Сан-Франциско, венеціанський “Ріалто”. Як бачимо, у світі чимало таких місцевостей, які не можна уявити без “свого” мосту. І Берегово тут не виняток.
Міста нашого краю, що за старими традиціями будувалися на берегах річок, також мають “свої” мости. На жаль, через різні обставини жоден з них не має власного, індивідуального обличчя.
Напевне, не помилюся, стверджуючи, що найстарішим мостом Закарпаття, який зберігся до наших днів, є саме берегівський. Прикро, але ні керівництво міста, ні самі берегівці не усвідомлюють сповна, яку історичну та архітектурну цінність має ця споруда. Бо ж чим іншим можна пояснити те, що на сьогодні він знаходиться в дуже занедбаному стані?..
А приїжджим та туристам і діла немає до того, що мосту в центрі Берегова, біля ресторану “Золота пава”, понад півтора століття. Як стверджують історики, споруджений він у 1853-му році і виконував дуже важливу функцію – будучи частиною “соляного” шляху, яким вивозили сіль із солотвинський копалень, з’єднував береги широкого на ті часи каналу Верке. До того ж, тоді на головній площі міста регулярно проводилися ярмарки, на які з’їжджався люд з довколишніх сіл, а також із Мукачева, Вилока, Вашарошнаменя. Ті, хто проїжджав тут, повинні були сплатити мито. Про це свідчить і лист міського голови Жігмонда Гаті до міністра торгівлі у справі відновлення збору податку за проїзд через міст, датований 6 березня 1908 року. У ньому, зокрема, зазначається, що розпорядженням № 8791 від 1903-го року наполовину зменшено розмір плати за проїзд. Міст, вартість якого становила близько 60 000 крон, приносить у рік 2790 крон прибутку, що із врахуванням витрат на його належне утримання,не досягає і 4 відсотків інвестицій. Враховуючи, що будівництво велося на отримані в кредит кошти, при таких розмірах мита позика могла би бути повернена не раніше 1969-го року.
Споруджений у готичному стилі міст, що стоїть на надійному фундаменті, був одним із таких перших кам’яних споруд краю. До цього переправи через річки будували з дерева, переважно з берези (таким був і попередник сьогоднішнього берегівського кам’яного мосту). На відміну від своїх “ровесників”, що були, так би мовити, прямими, берегівський міст є горбатим. Саме в цьому і криється його унікальність: мало подібних йому зустрінете не лише в Україні, а й по всій Європі.
Статечним, вартим поваги є і його вік. Відомо, що найстарішим в Україні є Кам’янець-Подільський Замковий міст (ХVІІ століття), наступний у цьому списку – Турецький міст у Чернівцях. Більшість переправ через річки, що збереглися до наших днів, побудована наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Отож берегівський з повним правом можна зарахувати до десятки найстаріших мостів України, а може і до першої п’ятірки...
У радянську епоху, коли русло Верке значно звузилося, два крайні його прольоти набули досить незвичного використання. Так, в одному із них функціонував рибний трактир, де був великий акваріум із живою рибою. Відвідувачі самі вибирали майбутню “жертву” своєї вечері, котру тут же приготували на смачну юшку або підсмажили. У другому прольоті був тир, де за кілька копійок можна було вдосталь постріляти із пневматичних гвинтівок по паперових мішенях або дешевих пластмасових іграшках.
На початку минулого століття збір мита за переправу через міст був звичною справою, та й надійним джерелом поповнення міської казни. Нині з цікавістю (та й посмішкою) читаємо, що міський голова Жігмонд Гаті інформує мешканців міста про розміри плати за проїзд, які набули чинності з 1 листопада 1904 року. Так, переїзд завантаженого воза, запряженого 4 кіньми або волами коштував 18 філерів; із 3 кіньми або волами – 15; 2-ма – 9 філерів. Порожній віз, із 4 кіньми або волами міг переїхати за 16 філерів;
із 3-ма – за 13; з 2-ма за 10; із 1-м за 7 філерів.
Завантажений чумацький віз із 4 кіньми або волами переправлявся за 33 філери; з 3-ма – за 30; з 2-ма – за 27. І так далі… За одну голову великої худоби, яка перетнула міст, брали 3 філери, за одну вівцю, свиню, козу стягували 1 філер,а 4 такі монети коштував переїзд одного вершника на коні.
Безоплатно мали право перебиратися через міст підводи та худоба, що доставляли державний податок, посильних телеграфу, хворих та лікаря.
Територія біля кам’яного берегівського “горбаня” за останні сто років зазнала докорінних змін. Та й ринкова площа перебралася на інше місце. На жаль, нині міст, що мав би бути окрасою міста, знаходиться у плачевному стані. Сама конструкція, на щастя, знаходиться, як кажуть, в цілості, більше того, з честю витримує навантаження руху численних транспортних засобів. А ось дістатися берегу Верке, аби зблизька оглянути 150-літній об’єкт, не так просто. На одному боці металеві сходи, що вели до самої води, поіржавіли, на другому залишився той малий місток, яким також можна було перебратися на протилежний берег. Можемо тільки сподіватися, що очільники Берегова приділятимуть славному кам’яному мосту через Верке належну увагу і докладуть всіх зусиль до того, аби ним ще довго могли не тільки користуватися, але й милуватися його красою як берегівці, так і гості міста.
Матеріали подано на основі документів Закарпатського обласного архіву та статті Олега Супруненка (“Новини Закарпаття”, 16 листопада 2009 р.)
МАРІЯ КЕНЄРЕШ
Copyright © 2005 - 2010 Міська газета "БЕРЕГОВО".
| < Попередня | Наступна > |
|---|
