Берегсас в Україні

Таємниця старовинного кургану...

Вівторок, 31 серпня 2010, 17:36 |

У нашому краю відома романтична легенда про трагічну любов лицарів до красуні… На лівому березі ріки Верки, в півтора кілометрах від села В. Бакта навпроти села Мужієва знаходився курган, у якому похована Ілка – дружина колишнього власника цього села Балінта Микефі.
Багато лицарів добивалося руки юної красуні. Особливо упадали коло Ілки двоє закоханих: молодий і добрий Валентин та дикий, пристрасний Нялаб, володар Королівського замку. Батько був не проти, щоб віддати дочку за цього могутнього володаря, але серце дівчини обрало Валентина. Даремно умовляла її родина, вона не погоджувалася вийти заміж за Нялаба. Упертий батько вирішив зрештою, щоб суперечка була розв’язана на турнірі. Хто переможе – той і одружиться з Ілкою. Він потай сподівався, що переможцем таки стане Нялаб, про якого йшла слава як про непереможного на полі бою.

Саме тоді в Берегсасі готувалися до лицарських ігор. Сюди збиралися витязі в пишному одязі, зі слугами, на добрих конях із дорогоцінною збруєю. Всюди майоріли стяги. Місто було вбране по-святковому.
Нарешті настав день бойових змагань. І ось зійшлися два супротивники – Валентин і Нялаб. Обидва знали, що битимуться не тільки за лицарську славу. Вершники зіткнулися зі страшенною силою, але надто рівної вони були сили, щоб котрийсь із них був убитий. І почалася вперта боротьба. Тріщали щити під ударами мечів і списів, іржали коні. Суперники знову й знову розходились, щоб іще з більшою силою і завзяттям кинутися один на одного. Довго билися, але раптом, коли ніхто не й не спдівався, Валентин блискавично скористався необережністю Нялаба й скинув його з коня. Нялаб був переможений. Народ радів, бо гордого феодала не любили. Ілка була щаслива.
Отак красуня Ілка стала з повним правом дружиною Валентина. Але Нялаб не примирився з невдачею.
– Ні! Ні! Клянуся небом і пеклом, що Ілка буде моєю!
І Нялаб зробився розбійником. Він знайшов собі спільника – свого сусіда Канкова, володаря Виноградівського замку. Своїми наїздами на мирні села й міста, своїм грабунком вони наводили жах на весь край. Сльози, кров, пожежі й плач лишали нападники після себе.
Чутки про це дійшли до самого короля Угорщини, який наказав покарати лицарів-розбійників. Проти них було відправили численне військо. Поїхав боротися з негідником і Валентин. Поки його не було, Нялаб напав на його домівку, захопив Ілку і помчав з нею до свого замку. Та Валентин, помітивши вогонь над рідним обійстям, повернувся і зрозумів, що трапилося лихо. Кинувшись у погоню, наздогнав у полі розбійника. Зрозумівши, що Ілка йому не дістанеться, Нялаб убив красуню на очах її чоловіка, а потім стрибнув з конем у Верку. Кінь зашпортався в очереті і потонув разом зі своїм господарем. А Ілку поховали на березі річки, і кожен воїн набрав у шолом, на щит землі і висипав на її могилу. Так і виріс курган Красуні.
Понад тридцять років пройшло з того часу, коли я вперше почув цю цікаву легенду. Історія походження старовинного кургану з того часу постійно турбувала мене. За ці роки зібрав багато матеріалів, які стали основою цієї публікації.
У січні 1993 р. навідався на колишнє місце знаходження цього кургану (висота його була 5,5 метрів, а діаметр 50 метрів), з великим жалем констатував, що фактично його вже нема. Від місцевих мешканців дізнався, що численні археологічні розкопки та меліоративні роботи знищили цю унікальну пам’ятку історії. На жаль, таємниця повністю так і не була розгадана.
Археологічні розкопки дозволили з’ясувати, що ще до виникнення кургану на березі Верці на цьому місці було невеличке поселення. Тиводор Легоцький вважав, що пам’ятка „Сейпоссонь-домб” („Пагорб Красуні”) створена внаслідок завоювання Карпатської котловини кельтськими племенами, які витіснили з цих земель скіфів. Кельти були носіями так званої Ла-Тенської культури, яка мала великий вплив на соціально-економічний розвиток нашого регіону. Розкопки, які були проведені на місці „Сейпоссонь-домб” підтвердили, що процес кельтизації місцевого населення, який проходив в останній четверті І століття до н. е., виявив себе в господарській утварі. Тут поряд із посудом грубої ручної формовки, який належав до місцевої куштанській культури, знайдено велику кількість якісно виготовлених гончарних мисок і горшків, амфор. У цьому поселенні проводилася також виплавка руди, про це свідчать знайдені знаряддя праці, залишки шлаку, шматки заліза.
У ІІ ст. до н. е. кельтів починають витісняти з цих місць римляни. Учені вважають, що й саме поселення на березі Верки поблизу В. Бакти перестало існувати. І тільки пізніше, через два століття, тут знову пробуджується життя. Але в епоху Дако-Римських війн (103-106 р.р. н. е.) поселення в районі В. Бакти остаточно припинило своє існування. Про це свідчать фрагменти господарсько-побутових об’єктів, а також монетний скарб (у 1876 р. його знайшов Т. Легоцький), заритий, очевидно, в небезпечні часи. Тут були динарії римських імператорів Марка Аврелія, Нерона, Луція Вера та Антоніна Пія. А експедиція Ужгородського національного університету під керівництвом кандидата історичних наук В. Котигорошка уточнила те місце, оскільки було знайдено ще п’ять срібних монет. Коли вивчали південно-західне підніжжя кургану, віднайшли там три поховання. Залишки збереглися досить погано, вони були в ямах на глибині 1,1 м. Виявлені речі датуються першою половиною V ст. н. е. Серед знахідок – скляне і янтарне намисто, бісер, бронзова накладка, фібули, позолочені срібні пряжки, металеві знаряддя праці. Учені вважають, що це поховання належало готським (германським) племенам, які в V столітті вели війни за володіння Карпатською котловиною. Сам же курган, як установлено при вивченні його культурного шару кургану численних знахідок, був насипаний у період між припиненням життєдіяльності кельтського городища та часом зариття скарбу, тобто між серединою І ст. до н. е. і кінцем ІІ ст. н.е.
І все ж остаточну крапку ставити ще рано, будемо сподіватися, що старовинний курган, а точніше те, що від нього залишилося, ще відкриє нам свої таємниці.




Написав ВАЛЕРІЙ РАЗГУЛОВ
Copyright © 2005 - 2010 Міська газета "БЕРЕГОВО".